Виховна робота
Виховна година.
Тема: Урок-реквієм «Гори та не згасай свіча пам'яті»
Мета: вшанувати пам ять безвинно замучених голодом людей; навчити сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; виховувати патріотизм
Обладнання: книжкова виставка « , тематичні паки «Гоодомор-33», «Голодомор: причини та наслідки»; проекти учнів «Спогади наших односельчан», «Хліб на нашому столі»; фоторепродукції; хлібина на вишитому рушнику, лампадка, свічки, колоски; музичні записи (О.Білозір «Свіча», Моцарт «Реквієм», «Остання молитва»); на дошці –вислови про голодомор.
(звучить мінорна музика)
Вчитель:Голод... Різні думки спадають, коли чуєш це слово. Наше покоління не знає, що це таке. Ми маємо вдосталь їжі й не замислюємося над тим, що їстимемо завтра. Коли чуємо слово "голод", уявляємо порожній холодильник, неприємне відчуття в животі, шалений апетит... Але не те, що уявили б люди, які пам'ятають страшне лихо сорок сьомого, а ті, що пережили тридцять третій, не захочуть, можливо, і згадувати.
В історії людства було чимало жахливих моментів, які навічно закарбувалися в пам'яті наступних поколінь. Проте навряд чи знайдеться щось страшніше за голодомор 1932-1933 років, штучно створений радянською владою.То був страшний і, на відміну від природного голоду в 1947 році, навмисний голод.
Учень:
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Вчитель: Шановні учні!Сьогодні ми з вами зібралися, щоб вшанувати пам ять тих, хто загинув в страшні часи 1932-1933 року
Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає.
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його лише частково мали об’єктивний характер – посуха 1921 р., економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом.
Учень:
Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який нам показав би голод,
Отой проклятий 33-й рік?
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
Жнива справляв на людській ниві серп?
Вчитель: Ни минула біда і Херсонщину. Прикмети голоду на Херсонщині з'явилися ще у 1929 неврожайному році, найбільше потерпіли від нього незаможні господарства.
У червні 1932 року 22 райони України потребували додаткової продовольчої допомоги. Вони її одержали. Але восени 1932 року виявилось, що врожай низький. Посилився тиск на колгоспи, за всяку ціну потрібно було виконати план хлібозаготівель. З осені 1932 до весни 1933 року тюрми переповнилися заарештованими селянами. З селянських дворів забирали все підряд – хліб, картоплю, дрібну птицю.
У зведеннях Дніпропетровського обласного відділу ДПУ в березні 1933 року значиться, що "в Нижньосірогозькому районі голодуючих 73 сім'ї, опухлих 295, померлих 46. У Високопільскому –голодуючих сімей колгоспників – 65, опухлих – 138, померлих – 81, одноосібників голодуючих – 87, опухлих – 162, померлих – 11".
У березні 1933 року у Генічеському районі голодували 164 сім'ї, померли 48 осіб. За офіційними даними протягом першого весняного місяця на Херсонщині від голоду і виснаження померло 1600 чоловік, а 1600 опухло від голоду.
В кінці 1933 і на початку 1934 років голод на території Херсонщині ліквідовано.
Учень: Свідчення чителів смт Нижні Сірогози, які пережили голодомор 1932-33 років.
(учны зачитують свідчення )
Вчитель:
Найтяжче було дітям.Як бідній матері пояснити,що запаси скінчилися і хто той чоловік, що забрав у них останні зернинки хліба, де ділися старші сестричка та братик, і коли повернеться батько…За часи голодомору на Україні загинуло -------дітей.Переважно це діти віком чотирьох- п яти років.
(звучить сумна музика, виходить дівчина одягнена в чорний одяг)
Дівчина: Хто се? Чий голос щоночі просить: « Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!». Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйонноголосий стогін у мене? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній – ні дна, ні берегів…
Господи Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів? Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини!
Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителька роду святоруського! Куди ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж бо не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? Роде наш небесний! Народе небесний неоплаканий!
Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, які мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили, обід за тебе не робили. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне волі, душі убієнні!
Господи! Страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки вічні відведи! Амінь!
(Виходять діти одягнені в білий одяг, стоять опустивши голови і склавши руки в молитві. Звучить звукозапис «Остання молитва».Після закінчення звукозапису діти починають читати вірши)
1-ша дитина:
Мамо, мамо, я скоро помру,
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестру,
Бо не впустить нас бозя до неба.
А як серце моє навіки ззасне,
Не вбивайтеся з горя, нене.
Покладіть біля вишні в садочку мене
І лягайте самі коло мене.
Забринить понад нами бджола золота.
А та вишня весняної ночі
Накриватиме цвітом наші чола й уста,
І росою вмиватиме очі.
(звучить музика, виходить хлопчик у бідній одежині та дівчинка в ролі матері,сідають на лаву)
Хлопчик (поклав голову матері на коліна):
Люлі, люлі, люлі, люлі...
Мамо, мамо, подивіться:
Онде місяць за хмаринку
Заховався, наче сирник
Закотився за хлібину.
А зірки цукровим дивом
Так і просяться до рота,
Ген Чумацький шлях розлитим
Молоком втік за ворота.
Ой, матусю моя мила.
Їстоньки я хочу дуже,
Дайте хоч би крихту хліба,
Щось я трошки занедужав...
Мати:Люлі, люлі, люлі, люлі...
Засинай, моє дитятко,
Бо вже нічка, треба спати.
Завтра з кашею горнятко
Дасть нам ведмедиха-мати.
Ведмежа – її синочок-
Принесе тобі хлібину,
Помідорку, огірочок,
А горобчик – картоплинку.
Не іди лиш з цього світу,
Не лишай мене, дитинко,
Пожалій ти, матір рідну,
Крихітко, моя, кровинко
Люлі, люлі, люлі, люлі...
Хлопчик:
Ой, матусе, моя нене,
Ой, не плачте ви, рідненька,
Хлібчика просить не буду,
Обніміть мене міцненько.
Заспівайте колискову,
Щоб почули всі звірята
Та заснули разом з нами...
Мамо, спати...їсти...спати...
Мати:Люлі, люлі, люлі, люлі...
Вчитель: Голод супроводжувався епідеміями, зустрічалися випадки людоїдства .Люди з відчаю убивали та їли своїх дітей
Учень:
Защеміло від болю серденько:
Я не бачив, я чув лиш про те
Як своє немовля рідна ненька
У казан із водою кладе.
Кураєм натопила у хаті,
Щоб зварити останній обід.
- наїстесь, мої дітоньки, нині,-
А сама побіліла, як лід.
- Смачно так ви ніколи не їли,-
І поставила борщ на столі.
Ледь сама за столом не зомліла:
- Їжте, їжте, хороші мої...
-Мамо, мамо, сідайте із нами!-
- Я вже їла, -і втерла сльозу.
- Завтра вас до хрещеної мами
- Зранку в місто усіх відвезу.
Там хороше буде, я знаю,
Тільки вчіться у школі, як слід,
Татко, бачите он, помирає
Вам продовжувать батьківський рід.
Попоїли. Розморені спати
Полягали на лаві в кутку.
Вийшла з хати згорьована мати,
Закопала синочка в саду.-
Спи, сердешний. Тебе пом»янули
Братик твій і сестрички твої...
Тільки люди той вчинок збагнули,
Тільки б люди простили її.
Подивилась на хату.
Хотіла чоловіка іще поховать...
Тільки встати було вже не сила,
На могилу лягла помирать.
Вчитель: Голодомор-це страшна біда, яку замовчували десятиліттями. Але ми ,нащадки, повинні не забувати своєї історії. Адже той, хто не пам ятає свого минулого- не вартий майбутнього. Зараз ми з вами запалимо свічу пам яті та пом янемо тих, ,хто став жертвами голодомору 1932-1933 років.
Учениця:
свічку, запалила,
Щоби більше не ходило,
Хай палає світлом білим,
Щоб в бабусі не боліло…
Щоби більше не прийшло те горе,
Хай горять свічки .
Чуєш – душі аж до неба кличуть!
Хай горять вогненні білі свічі!
Пам’ятники болю – з колосками.
Нехай світить кожен дім свічками,
Хай в цей вечір в кожному віконці
Буде крапля вогняного сонця…
Щоб в бабусі серце не боліло,
Свічку запалила білу-білу,
Аби важка вже не ходила,
Запалила свічку, запалила…
(учні запалюють свічки, звучить звукозапис пісні О.Білозір «Свіча»)
(Вчитель розламує хлібину на шматочки та роздає учням та присутнім)
